Етнолог Олена Щербань
Сьогодні, 22 березня 2016 року – «Сорок святих», в народі - Сорочини – в цей день пекли з пшеничного тіста жайворонків, оскільки до цього часу прилітали перші провісники весни. Підмічали, що птаха наносить сорок паличок у гніздо. Жайворонків пекли в кожній родині і окремими особами на продаж.
В Куп’янщині, напікши жайворонків, «розносять їх по хатах, щоб гуси паслися краще, щоб не псувалися яйця, щоб добре виводилися всі молоді гусята» (Иванов П. Жизнь и поверья).
Серед жайворонків, що робилися в першій половині 1920-х років у Харкові та губернії на продаж зустрічалися жайворонки, виготовлені з пшеничного борошна, середні, вершків 2,5 завдовжки і понад ½ вершків завширшки, маленькі – трохи більші 1 вершка завдовжки або плескуваті, або високі – біля 1 вершка заввишки. На голові в них видавалися гребінці, іноді пофарбовані червоною фарбою спереду і на хвості. Іноді тісто для жайворонків, розкочували валком, один кінець якого розрізали ножем, мов хвіст у птахи, а на другому кінці робили голову з чубчиком і дзьобом. Замість очей – горошинку перцю. Крила робили із іншого шматка тіста, розкачавши так само його валком. Ним обводили голову, перехрещували на спині й розрізували кінці, мов пір’я. Р.Данковська подала відомості й про те, що на Курщині в день сорока святих пекли жайворонків, що сиділи на спині в інших птахів – куликів. У обряді закликання їх брали участь діти з 5 до 15-16 років. Поховавши їх в солому, діти бігали навколо неї і приспівували. Іноді діти із цими жайворонками ходили вулицею і співали веснянки («пісь, пісь, пісь – покинь сани – візьми віз»), бігали із ними на городи, зустрічати весну, що повинно магічно допомагати танути снігові, а з другого боку – відзначало метеорологічну спостережливість народу, бо коли прилетять жайворонки, треба було ждати відлиги й лагодити вози(Данковська, 1926).
В українській слободі Новостріївці Курської губернії Гайворонського повіту, а також Куп’янщині, вони мали форму пташки, тісто для них, виготовлене з пшеничного борошна, розкочувалося валком 3 см завтовшки. Далі з нього зв’язували вузол ближче до якогось одного кінця. Менша частина тістяного валочка, що виходила з вузла - ставала голівонькою жайворонка, а більша була хвостом. Сам вузол був за тулуб. На голові робили дзьоб, витягнувши шматочок тіста і повздовжній (від дзьоба до тулуба) або поперечний гребінець (прищіпуючи тісто на голові). Де мали б бути очі – встромляли зернятка чорнушки, або рідше перець чи шматочки сушеної груші, порічки, калини. Хвіст здебільшого залишився таким, яким він виходив із вузла, іноді розплескувався й розрізувався з країв на смужечки.
До українських хліборобських обрядів відносяться печива голубці, жайворонки, галопи, сорочачі вушка, виображення хліборобського знаряддя, як плуги, борони, хрести (хрестці), драбинки, коржі, пироги, пампушки, шулики, калачі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий